Немає сили. Хоч кохання й безкінечне,
Але вже бачу на снігу розталий слід,
І цей кінець - чогось початок, безперечно,
Початок - як весна, струмок скрізь лід.
Тануть сніги, видніється підсніжник,
Хоч помилково, та ти думаєш «прийшла
Любов», хтось поцілує тебе ніжно,
Але кохання вже пішло, його нема.
Минуло літо, і вже осінь золотиста,
І вітерець кружляє з листям у танку,
Усі веселі - це ж пора барвиста,
А ти і знов самотня сам на сам в кутку.
«Ти насолоджуйся, живи! Ти гаєш час.
Він прийде сам. Ти не чекай на нього» -
Кохання прошептало, і у раз
Знайомі очі дивляться з порога.
Нема сили
© Copyright: Александра Карпенко, 2011
Свидетельство о публикации №111040909702
Свидетельство о публикации №111040909702
Рецензии
