Мені шістнадцятий минало:
я жила без любого.
Чи то так сонечко сіяло?
Чи то мені кого було?
Мені сімнадцятий минає,
а я у дівках все сижу.
Чи то так сонечко сіяє?
Чи то я не там брожу?
Мені так хмуро, хмуро стало,
неначе в Бога…
Чи може доля в мене вкрала
мого красеня крутого.
Молюся Богу…і не знаю
коли зустріну я його.
Може кожен день його стрічаю
і не здогадуюсь того…
Господнє небо і село,
і я, здається, веселилась!
І сонце гріло, не пекло!
Та не довго сонце гріло,
і не довго веселилась,
та весілля утекло.
Я змарніла, засмутилась.
Але ж мені сімнадцять років,
годі плакати і горювати.
Дівчата, у нас звання такі високі,
ми щасливі вже по праву,
годі долю проклинати!
Ми, дівки, - ракети,
мужики самі знайдуть,
годі їх шукати!
Підморгнем і приповзуть!
Мен с мнадцятий мина
© Copyright: Алена Семенюта, 2011
Свидетельство о публикации №111040905006
Свидетельство о публикации №111040905006
Рецензии