Зайшов у хату, плащ повісив,
Повітря рідне втяг грудьми.
Була й нема... – І сліз завіса,
і серце навпіл від нудьги.
А тиша та, аж душу ріже,
бо все ж на місці, як було.
Нема лиш сміху як раніше,
ніхто не вигляда в вікно.
Лиш очі лагідні з портрета
так пильно дивляться у слід.
Мов решкою лягла монета,
Й не вдержати вже згірклих сліз...
В пам ять А. К. Крамарчук
© Copyright: Дина Мамедова, 2011
Свидетельство о публикации №111040903973
Свидетельство о публикации №111040903973
Рецензии
