Лише нудота від тривалого зачаття правди.
Кричати все ж таки не правильно, але така у мене вада.
Домовилась з дієвими особами, погано я зіграла.
Але однин герой шикарно поробив, щоб я себе гнобливо замахала.
Я не сумую. Мабуть, я зробила це і маю право.
Комп’ютери, засада і бабло зробили свої справи.
Я відпускаю кожну мить, секунду, слово, забуття.
Тебе немає. Якесь дивне було в мене відчуття.
Побачила. Вдихнула. Зрозуміла. Попрощалися назавжди.
Була вагітною дебільними ідеями. Прости.
Не повертайся в сни. Я повернула свою душу.
Дорослі люди спокій грізно не порушують.
Кому я написала? Сподіваюсь зрозумієш.
Прощаюсь назавжди. Ти, впевнена, шановний мій, зумієш.
Я не я, але прощаюсь
© Copyright: Вера Клименко, 2011
Свидетельство о публикации №111040200532
Свидетельство о публикации №111040200532
Рецензии
