…ти прочитаєш все, що я писав,
Та я не підганяю цю хвилину.
Від матері немов беруть дитину,
Такого я в житті не відчував.
Я досі добуваю кисень з тебе,
І гріюся промінцями твоїми
Бо сонце ти моє і небо,
Що хмарами затягнене віднині.
Написане лише тобі й для тебе.
Та не віднайдеш там свого ти ім’я,
Я сутність твою пропустив крізь себе
У мить коли від суму серце стигне
В словах не сховані підтексти,
А замість назв лише три крапки
Життя – театр абсурду мертвий,
А щастя миті це всього антракти.
Ти згодом все це прочитаєш,
а зараз просто заплющ очі –
мене ти поки не втрачаєш,
не будем красти у нас ночі
Колись
© Copyright: Энн Крип, 2011
Свидетельство о публикации №111032900146
Свидетельство о публикации №111032900146
Рецензии