***

Крихітні люди в промінцях холодних
Світил, що не гріють
Втрачають надію.
А втрата -  процес, не сумісний зі мною
Тому і не маю.
В закриті долоні серця не вкладають,
У темні безодні
Не світять очима,
І музика рідко доходить до вуха
Що слуху позбавлене добровільно.
Вимкніть ілюзії щодо мого «просвітління»,
Штанці від піжами
Повік не зміняю
На брюки костюмів
прасованих вами.
Забльовані стіни у храмі моїх
Несвідомих і
Дуже, дуже прихованих мрій
Ніколи не стануть вашими
Стінами плачу!
На вдачу я кину монетку
У море
Покладених сподівань
І розтрачу останню копійку,
Що ще надавала можливість
Зробити останній дзвінок.
Ось курок,
Та це не причина
Його натискати, найлегше робити
Те, за чим вже не пошкодувати.
Крихітні люди в промінцях холодних
Світил, що не гріють
Втрачають надію.
А втрата -  процес, не сумісний зі мною
Чому ж вона постійно навколо?
Коли мою голову роздирають мігрені
Небесні світила,
Які давно згасли
Вказують сяйвом на зашморги,
Що на мене чекають.