Людожер. Укр

 Ще один віршз моєї серії 1933
Усе написано в міру моїх можливостей і суб'єктивних сприйнять
Ховає ліс його хатину,
Ховає ліс без розуму людину
Подвір’я все порожнє, червони увели худобу,
Розпалюючи в серцях людських велику злобу.
Ділянка лука зовсім гола
Не бачила півроку вола,
Немає дома навіть кришок
Поїли птах,поїли мишок.
А зараз?Зараз розум тріснув,
Бо шлунок міцно його стиснув
І погляд на людину,як на страву,
Яка до речи добре йде в приправу.
Малеча в лісі ягоди збирала ніжні,
Він підкрався,вперший раз,як уві сні,
Сокиру важку у руці тримав
І голову дитячу розбивав.
А мати,знесилена,по лісу бродить і гукає,
Доньку свою без відпочинку все шукає.
Раптово потрапляє на хатину
Розчиненою знайде дитину,
Схопившись за сердечко крикне
В останній раз над нею схлипне
І мертвою додолу упаде,
А людожер її знайде,
Він зніме одяг,її вмиє
І в банки по шматкам закриє.
Стоїть за хатою і яму риє
Кістки померлих там зариє.
Ось,знову хочеї жі він,
Та вже працю юмісцевий млин,
На лузі вже росте зернина
Та він загублена людина,
Він вже привик до людської плоті
Та відчувати її смак у роті.