В темряві ночі ніхто не захоче бути один,
Але я божевільний.
Стратив надію і вбив сподівання кохання мого,
Як же це мило.
Крилами бився і клітку одужав,
Залишив лиш послід по собі.
Я в мушлю засуну всі думки амбітні,
Я хочу свободу від себе.
Покірно змирився я в тілі побути, та слова
Свого не збираюсь тримати.
Побачив промінчики світла в печері глибокій
І мушу стрибати.
Бо я божевільний,
Бо я божевільний.
Я … вільний, я … вільний.
Я хочу як зорі, я хочу вмирати,
Щоб вічно світити.
Я хочу як море на берег змивати
Воду солону, якої не пити.
Я хочу побачити сльози надії і крик сподівання,
Які, як в останнє,
Обронить людина, що жити не має вже сили,
Та залишить по собі лише очі,
Яких не забути ні вдень світло-ясний,
Ні в темряві ночі.
А в темряві ночі ніхто не захоче бути один,
Але я божевільний.
***
© Copyright: Энн Крип, 2011
Свидетельство о публикации №111032810917
Свидетельство о публикации №111032810917
Рецензии