Зараз трохи нервуюсь.
Чому? – я вже не дивуюсь.
Та й звик
до танцюючих рук.
За стіною постійне гарчання –
Сусіди. Моє не втручання –
Більш страх
аніж байдужість.
Я більше дозволив ніж можна.
І вовком дивиться кожна
З всіх тих
кого я бажав.
Нестримні потоки сльозливі.
Ховати в собі я не в силі
Всіх тих,
життя чиє я згубив.
Настане і час покаяння.
Подивлюсь правдиво в останнє
У очі,
І очі ті будуть чужі.
Пізно вже. Третя година.
І кожна нормальна людина
Вже спить –
і, навіть, сусіди.
З блідим обличчям, у муках
Зустріну я ранок не в луках,
Але й не у снах
І з цим я змирюся.
Почну і знов не закінчу
Дурню. Іменем Лінча
Розіпніть на березі
тіло моє.
І, байдуже як, але поховайте.
Чи краще, напевно, крукам віддайте
Мене.
Це не суттєво.
Миттєвий з памяті спалах…
***
© Copyright: Энн Крип, 2011
Свидетельство о публикации №111032810890
Свидетельство о публикации №111032810890
Рецензии