Невже наша зустріч остання?
Безлюдний, холодний перон.
Болюче, нестерпне прощання.
Розлукою пахне вагон.
Вже й потяг поволі рушає
у напрямку сірих заграв.
О Боже! Невже так буває,
щоб щастя цей потяг забрав?
Зірницями очі додолу,
солоних струмків печія,
а мрії, як коні по колу
Хриплять навіженно, як я.
Безвихідь оплакує долю,
зачинені двері у рай.
Чи я, чи фантом мого болю
веде у незвіданий край.
Останнім промінчиком сонця
надія упала до ніг..
..Слова, голосніш гучномовця
- Тебе я залишить.. не зміг!
Остання зустр1ч..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №111032409153
Свидетельство о публикации №111032409153
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.