Доле моя, доленько...

Душа з душею у думках говорила
на вiдстанi минулого життя:
-Ти так далеко, милий...
-Ти так далеко, мила...
І вже не буде щастю вороття.
-Чому, скажи, о доленько, скажи
так трапилось, утiшь мене словами, -
Як серденьку цей бiль перенести,
щоб спогади, щоб спогади,
щоб спогади не мучили ночами?

       Приспів:
       Доле моя, доленько, все ж дякую тобi
       за безмежне полечко колючої стернi,
       за шаленi зорi, вiддану любов,
       за сердечнi муки, що пробудились знов,
       за сердечнi муки, що пробудились знов.

Душа з душею в стражданнях говорила
на вiдстанi минулого життя:
- Пробач, благаю, мила.
-Давно простила, милий,
та вже не буде щастю вороття...
Чому, скажи, о доленько, скажи,
ти розвела нас рiзними шляхами,
і як менi цей бiль перенести,
цей бiль, що залишився помiж нами?

       Приспів:
       Доле моя, доленько, все ж дякую тобi
       за тернисте полечко у моїм життi,
       за шаленi зорi, незгаснучу любов,
       за сердечнi муки, що пробудились знов,
       за сердечнi муки, що пробудились знов.

Тихесенько душа з душею говорила
на вiдстанi минулого життя:
- Я так втомився, мила.
- Я так втомилась, милий,
не сподiваюсь вже на вороття...
Спасибi, доле-доленько, тобi
за то, що залишила бiль зi мною,
за цей пекучий i шалений бiль
моєї незбагненої Любовi.

       Приспів:
       Доле моя, доленько, все ж дякую тобi,
       зоране вже полечко колючої стернi...
       Чом же не счухає в нас пекучий бiль,
       в душу зазирає i менi i їй,
       в душу зазирає i менi i їй.

       *в душу зазирає немов лютий змій.



Спасибi, доле-доленько, тобi
за то, що провела мене шляхами
вiд ранньої до пiзньої зорi,
I вдень i внiч, сiяючи зiрками,


за цей пекучий i шалений бiль
життя мого - вiдлуння iз роками,

лютий 2005 року
Солодкая Любовь Воронина