Не пали мене собою,любий,
Не пали мене своєю грою.
Мерехтить моє вогнище само собою.
Згасне, а потім знову сяє.
Що хочу... не знаю - все я маю.
Мучить лиш минуле:
Мами доля, тата мрії,
Бачу в снах свою бабусю,
Вже давно пішла від нас до неба.
Спалах днів минулих...
Що вони пророчать?
Час летить, мені так боляче душою.
Чому його мандрівку не зупинити?
Чому всі хвилинки,
Десь в потаємному містечку не закрити?
Хто ми птахи? Ні ми не літаєм.
Ми земним шляхом ідемо.
Зоряним?! Іноді, жорстоким.
Час летить, час минає.
Його не зупинити...
Час летить...
© Copyright: Инесса Завялова, 2011
Свидетельство о публикации №111031908795
Свидетельство о публикации №111031908795
Рецензии