РОЗРИТА МОГИЛА
(збірка СУМНА ПОЕЗІЯ)
В степу полі вітер виє,
Пригинає трави.
Колихає, наче море
Створюючи барви.
А посеред того степу
Явір та калина.
А між ними у барвінку
Розрита могила.
Сяє понад нею місяць
У темнії ночі.
Може сплять у тій могилі
Сльози дівочі.
Сльози віри та надії
Згублені мрії.
Наче Понтієм розп`яті
Думи України.
Поневічені, зім’яті,
Зневічені долі.
Покалічені, розп`яті
Козацькії волі.
Може вами потоптались
Хижі бусурмани.
Чи прусак пройшовсь зненацька
злими батогами.
Ні, немає від тих шрамів
Слідів крові й люті,
Бо все теє натворили
Свої добрі люди.
Не стихають на Вкраїні
Війни брат на брата.
Плачуть сестри, плаче батько
Плаче рідна мати.
Схаменіться добрі люди!
Хреста не боїтесь?
За народ свій, за свободу
Богу помолітесь.
Схаменемось, чоловіче,
Не плюй Хресту в спину!
Чи ви Понтії Пілати
Волі України?
16.03.2011
Розрита могила
© Copyright: Павло Браницький, 2011
Свидетельство о публикации №111031604472
Свидетельство о публикации №111031604472
Рецензии