То було колись
Хочеш, зараз я розіб’ю небо,
Просто так, у тебе на очах...
Ні? Не хочеш?.. Що ж, даремно
Я шукала спогади в ночах...
А чому ж ти не спитав у мене,
Чи бажала я у той момент,
Щоб моє, твоє... та наше
Щастя ти розбив тоді ущент?!
Я і не подумаю помститись...
Ні! Ти що! Я зовсім не про це,
Просто мені боляче дивитись
На твоє, уже чуже, лице...
Пам’ятаєш, як ми будували
Замки на щасливому піску?..
То було колись, ми ще не знали...
Почуття перетворились на ряску,
На стару, вже чорну, не зелену...
Ми, як і вона, померли...
Ти живий, і я, на жаль, жива...
Але нас, тих нас уже нема...
24.06.10
© Copyright: Оксана Финик, 2011
Свидетельство о публикации №111031500276
Свидетельство о публикации №111031500276
Рецензии