15. 3 Стежиною до гаю

Поволi стежкою до гаю
Iду собi,спостерiгаю.
Обабiч в пояс конюшина,
i в"ється змiйкою стежина.
За гаєм вежа бовванiє,
Я босонiж iду, i мрiю.
Аж ось щось раптом ворухнулось.
Жахнувся я.Але почулось,
Тихенько щось заскавучало.
Напевно цуценя попало,
чи то до пастки,чи то в яму.
Чомусь я взяв собi до тями.
Негайно зi стежини збочив
i конюшиною закрочив.
Що вчинок був мiй необачний,
Я зрозумiв,коли побачив-
Стара вовчиця там лежала
I вовченяток годувала.
На мить завмер я з переляку,
Хоч би цiпок мав,чи ломаку!
Що ж голiруч менi робити?
А так ще хочеться пожити!...
Заворушилася вовчиця,
Метнувся я мов блискавиця.
Вже не шукаючи стежину,
Стелю пiд ноги конюшину.
Лечу чим дуж,як на пожежу,
Бо знаю,люди там, де вежа.
А озирнувшись ненароком,
Я був здивований,нiвроку,
Побачивши,що вовча зграя
Вiд мене в iнший бiк тiкає-
Вовчиця дiток захищає,
Людську натуру вона знає!
А я не хочу вже до гаю,
Тихенько до села чвалаю.