В мОря смарагди хотiв все зануритись...

"…Сонце вечірнє, мов рана на небі,
Світло криваве ллє в моря смарагди.
Хвилі, мов коні, гонитвою спінені,
Спини блищать їх вологими кахлями.

Чайки чаклують - у вітрі потужному
Час зупиняють, не рухають крилами.
День помирає. І серцю щось тужно,
І, мов щеня воно, згублене, квилить.

Місяць зірки забиває у дошку
Чорного всесвіту, пилом укритого.
Може він – кат? Щоби жертві дошкулити
Тіло її обертає на сито?

Чорними пальцями гори в молитві
Витягли тіні, бажаючи милості.
Дзвони, із тиші вечірньої вилиті,
Мовчки виконують арію з «Тоски»…"         Александр Зубрий
                http://www.stihi.ru/2011/03/06/727

Темної фарби... не забагато?!
Автора... я хотів запитати.
В мОря смарагди хотів все зануритись...
Спину і ноги з руками подряпавши.
В небо дививсь і щось підраховував...
Звів ось баланс із зірок... що розгублені,
Та... навіть тих, що кудись розлетілися.
"Дуже цікаво",- в душі щось проклацало.
Як кастан'єти, а може і пальцями.
Вітер пронісся, керуючи дзвонами,
Тіні з кутків... на світ виганяючи,
Хвилями дивними... щось проголошував.