Приспало лихо Україну
Заснула ненька на віки.
Тепер чи плачу, чи радію -
Цілком однаково мені.
Розлетілись та пропали
Тарасові думи.
Проросли, та вщент зів`яли
Без жалю, без суму.
Мов квіти зів`яли,
Нерозкриті квіти,
Обмануті та нещасні,
Нерозумні діти.
Поснули ті думи
Сном довгим, та вічним
Без часу, без болю,
Мов полум’я свічки.
І сниться тім думам
Свята Україно,
Де правда і згода
Та доля єдині.
Славлять Бога й землю нашу
Козаки-браття.
А журба, та лиходійство
Горять у багатті.
І звертаюсь я до Бога
У тім сні, й корюся:
«Залиш мене у цім царстві
Прокинутись бо боюся».
16.04.2010 року
СОН
© Copyright: Павло Браницький, 2011
Свидетельство о публикации №111030802843
Свидетельство о публикации №111030802843
Рецензии