Прийди до мене. Вимкни мозок.
Нам не потрібен він, нітрохи.
Ввімкни ту хвилю, що хвилює,
І будь зі мною, просто будь…
А я кричатиму у вічність,
Що двічі в річку не ступити,
Що не спалити міст печалі,
Як не прожити без думок.
Та ми збудуємо дорогу
На горизонті океану
І пофарбуємо тумани
Мазками власних помилок.
І бУде все так неодмінно,
Що ми забудемо про час.
Години капатимуть в річку,
А ми з тобою – наче діти
Летіти бУдемо назустріч
Своїм фантазіям і снам
І неодмінно – посміхатись,
Заплівши лінії долонь…
…Життя заплутаний клубочок
Колись розплутатися мусить.
І вірний шлях колись почнеться.
Потрібні тільки час і серце.
Роман Дука 2010г.
***
© Copyright: Роман Дука, 2011
Свидетельство о публикации №111030700557
Свидетельство о публикации №111030700557
Рецензии
