Крають, серце на шматки

 « ВІРШ,  НА  УКРАЇНСЬКІЙ  МОВІ »

     Що ж брати ви, небораки?
Перегризлись мов собаки!
Тай розхапавши чужі кістки,
Розповзлися. Хто, й куди?
     Хтось, забіг в далекі штати!
Щоб нахапане сховати.
Хто в Ізраїль, хто в Пекін,
А де – хто, втік на Сахалін.
     Десь, хтось, засів в монастирі.
Хто на зоні, хтось в Кремлі.
Цей ось брат, народний депутат!
А той он кіл ер, супостат.
     Хто співає, а хтось славно п’є,
Де хто гроші і так бере.
А якщо ж їх не віддають!
Жадних, дуже тяжко б ют…
     Є у нас тут, кляті москалі,
Є євреї і басмачі!
Понаїхав як - би, всякий люд,
Тож нині їх хох - лами звуть.
     Україно, рідна ти моя…
Чи люба ненька, чи сестра.?!
Та за які ж, такі гріхи?
Тебе ґвалтують жебраки.
     Рік за роком, дуже важко йде,
Та твій народ, дотацій жде.
Хоч і в полатаних штанах,
Зате на вільних, на хлібах.
     Ти вся, погрузла в злидарях,
Підприємства в бур’янах.
Моє серце, крають на шматки,
Твої парламентські бики.
     Вони їздять, славно п’ют, ж руть.
Та на трибунах морди б’ют!
Сила ж їх не в головах;
А в пудових кулаках.
     Попадися ти, хоч раз йому,
Та під пудову ту клешню.
Він же, на шматки тебе порве!
На це в нього, право є.
     Сила є! Ума, зовсім катма;
Бог не дав його з повна.
Добре хоч, що гроші якось дав!
Щоб цей дибіл до влади став.
     Було! Наші горе ходаки,
Перлись, до самої Москви!
А нині ж, кожний третій хам,
В Києві здіймає гам.
     То не те, не так, йому дали!
Та не тим словом нарекли.
А- то, копилку ображають!
Бо коритом, називають.
     Юрбою у корита ж руть,
Тай отак, ото й живуть.
Всіх хлопів, бидлом називають,
Себе панством величають.
     Вельможний пане, ти міру знай!
І хлопів також поважай.
Без холопа, ти зовсім ніхто!
Схудне ж враз, твоє мурло…
     Зморена, Україно моя;
Ох, не врятую тебе я!
Бо жадні, зажерливі панки,
Тебе до нитки роздягли.
     Та сім шкір зідравши, розтягли!
До храмів, потяглись вовки…
Але душі, продані давно!
 З дідьком всі там, за одно.
20.02.2004.