НА ОСУД!

              НА ОСУД!
На осуд!..
Хто руйнує нашу віру!
На осуд!..
Хто не любить свій народ!
І тим, хто в брата підірвав довіру
Та злився із кагалищем наброд.

На осуд!..
Всім перевертням в погонах!
Та й тим, хто вперто краде без погон.
На осуд!..
Хто живе «хамелеоном»,
Хоча, причому тут хамелеон…

На осуд!..
Всім «мамонам долеристим»,
Тим, хто жирує, цапає кругом.
Хто із вдови зірвав просте намисто,
Поплутавши із золотом його.

На осуд!..
Тим, хто ділить рідну хату!
На осуд!..
Хто стріляє в голубів!
На осуд!..
Хто зробився бюрократом!
На осуд!..
Тим, хто робить з нас рабів!

На осуд!..
Тій когорті твердолобій,
Що маячить як тінь туди-сюди.
Навіки осуд – жадібності й злобі,
Але ж Господь казав:
«Не осуди!»

Я не суджу!..
То крик душі моєї,
Що вдаль летить
Під шум осінніх злив,
Але в вушах – пісні та теревені,
То й я боюсь,
Щоб хто не осудив…                8.09.2010р.