Вдихаеш мене, мов коноплю

Мені не потрібні фальшиві зізнання,
Наіграні драми, щоденні зітхання.
Коли очі в очі-правди немає,
Чого тобі треба? Що серце бажає?
Цілуєш,неначе якесь немовля,
Вдихаєш мене, мов я конопля,
Та в серці брехня, її не відняти!
Тобі лиш пилюку з підлоги підняти.
Привід за приводом, знов не права,
Ти рубиш відносини наче дрова,
Та знову біжиш, впадеш на коліна,
Знов обіцяє життя - як малина.
Місяць пройшов, та знов ці заскоки,
Знов відчуваю назад твої кроки.
Навіщо це все? Тобі не набридло?
Твоя поведінка-справжнісіньке бидло.
Навіщо страждати? Навіщо брехати?
Навіщо як дура,  до ночі чекати?
Тобі все байдуже, малини немає,
Тебе конопля у мені тримає.
Кидаєш у бік, а сам до дивану,
А потім сідаєш в пустісіньку ванну.
Я речі збираю, кажу що втомилась,
Всю ніч як свята у ікони молилась.
Знов ніч кохання, навіщо прощаю?
Невже  я й справді так сліпо кохаю?
І знову вдихаєш, мов коноплю,
Коханий, клянуся, я тебе вб’ю