Има Сумак перевод с украинского

ІМА СУМАК Ліна Костенко)

Було на світі плем'я - інки.
Було на світі - і нема.
Одних приставили до стінки,
а інших вбили крадькома.

Кого улещено дарами,
кого утоплено в крові.
І тільки храми, древні храми
стоять по груди в кропиві.

І тільки вітер, вітер, вітер...
І тільки сонце, сонце, сон...
над нерозгаданістю літер
на скелі дикій, як бізон.

І місто, вгвинчене в могили,
гібрид валторни і кота,
напнеться нервами тугими
на звук священного щита.

Удар. І ще раз. Бевхне глухо
в кубло чужинців і заброд.
Асфальтами залите вухо
не знає імені: Народ.

Нащадки вбивць і товстосуми,
священних рік повзучий пляж...
Ти де взялася, Іма Сумак?!
В оцей блюзнірський камуфляж

як проросли твої молитви,
той клекіт древнього жерця?
Чи плем'я, знищене для битви,
помстилось голосом співця? –

Щоб він сопрано, меццо, басом
усіх немислимих октав
ячав, метався диким барсом
і нот ні в кого не питав!

Йому під силу велич опер,
врочистий гімн чужих молитв.
А він, могутній, чинить опір,
співає те, що кров велить!

Співає гімни смертна жінка.
А в ній - чи знає і сама? -
безсмертно тужить плем'я - інки.
Те плем'я, котрого нема.

ИМА СУМАК (перевод П.Голубкова)

Было на свете инков племя.
Теперь другая там страна.
Казнила инков, в свое время,
Немилосердная война.

Кого-то заманив дарами,
Кого-то утопив в крови.
Лишь силуэты древних храмов
Стоят средь джунглей крапивЫ,

И только ветер, ветер,  вихрь...
И только солнце, солнце, сон...
Над неразгаданностью литер
На скалах, диких, как бизон.

Да город, ввинченный в могилы,
Гибрид валторны и кота,
Натянут нервами тугими
На звук священного щита.

Удар, еще раз. Грохнет глухо
В толпу неведомых пород.
Асфальтами залито ухо,
Не знаем имени: Народ.

Убийц потомки, толстосумы,
Священных рек ползущий пляж…
И где взялась ты, Има Сумак?!
В тот лицемерный камуфляж

Как проросли твои молитвы,
Тот клекот древнего жреца?
То ль племя, что погибло в битве,
Мстит теперь голосом певца? –

Чтоб он сопрано, меццо, басом
Невероятных всех октав
Рычал, метался диким барсом,
Нот от рожденья не читав!

Ему под силу опер мощь и
Гимны чужих ему молитв,
А он, могучий, просто ропщет,
Поет, как кровь ему велит!

Гимны из уст той смертной женщины.
А ей ведь – знает ли она? –
Боль инков племени завещана,
Чьи мы не знаем имена.