Лунный Король

  Жил был Король, который правил Землей и Луной, и было в Его подчинении все  живое и не живое. Правил Он по воле Владыки Миров, и имел Он власть  судьбами управлять. Для Короля и звери и люди -  это  человечество. И любил Он, и жалел, и помогал всем  одинаково.
  Люди умирали и рождались и  не знали где - же Тот, кто  руководит  и управляет  всем   живым и не живым, а Король все равно их, независимо от того излечивал, наказывал и награждал. И были люди благодарны Королю за  Его милости и дары, и ненавидели за то, что наказывал  за проступки. А было и так:  Король невзлюбил людей  за  то, что  те убивали животных, и наказывал людей рождением  в телах животных, чтобы сами познали коварство свое.
  Показывал Король  приходящим  к нему людям их плохие поступки, а готовым родиться вновь, говорил  в напутствие: - Не гневите меня, дети Природы, не убивайте ни  себе подобных, ни животных, не ешьте друг дружку, плач стоит на много веков вперед. Плачут души животных, которых  злодейски убили и съели,
когда  они были кем – то в  Земной форме, в земном теле.   Для меня вы все равны, и  судом в одной шеренге  судитесь. Но рождаясь, забывали напутствия, наверное, не  приняли те слова близко в душу, и повторяли вновь и вновь прошлые ошибки. Отвернулся Король от люда того, и  приходил  Старцем седовласым к тем, кто покаялся и исправился. А иной раз видели  Его  то   котом,  то собакой, то птицей…
   У того Короля было  три  сына и три дочери. Сыны - орлы ясноокие, они  мудрые и справедливые, в услужении у Отца трудились. Дочери  кроткие и невинные, красотой   своей Отца радовали.
  Те люди и звери, которые  честно жизнь Земную прожили в радость у Короля жили  и работали, рано вставал Лунный народ- на рассвете подъем, на заходе  ложились. Государство их не имело придела, ибо  одухотворено! Все  жили там, где заслужили. Одни там, где  место  душам  людей, другим  там, где место демонам и людям – животным, и влюблялись и ненавидели те, и  страдали  и радовались,  на  Землю поглядывая, вновь родиться  хотели, чтобы  видоизмениться, глазами сверкали, судного  дня дожидались. Были там и места, где сущности мелкие- туда  суда сновали, суетились, это  души животных, которые  с  людскими эманациями не перемешаны, они бесы – балбесы. Жили   там и черти, и бестии, и  масса всевозможных других живых, мыслящих сущностей, например -  гномы и великаны. Были  там и  места, где жили полутени, это нелюди,  озлобившиеся души.
  Трудился  весь лунный народ день  – деньской, чтобы вылечить свои души  искалеченные, раненые. И даже те, что очень больны и отрешены, нет- нет, да и приподымались  чтобы поработать над собой. Обиды и скорбь, ненависть и злоба временем и желанием существовать в Бытие лечатся.  Жалко было Королю  Богом рожденные души, следил он за тем, чтобы ни одна душа, отданная  ему на воспитание не погибла, смотрел  он на то, что  на Земле делается, и взором одним, все в мгновение оглядывал, и справедливо оценивал происходящее.
  Так вот однажды, дочь  его, Прозерпина, на Землю сквозь призму Зеркальную посмотрела, увидела парня молодого и  обомлела - и красив, и умен, и статен, и ловок тот  парень был. И стала она за ним наблюдать и   с неба ему помогать, посылала ему в помощники то  того, то другого слугу своего. А затем, когда отец – Король на  Солнце улетел, на  совещание Королей всех планет, дочь выпросила у  Сторожей Небесных Врат, хотя бы до полночи по Земле погулять. И сказали ей охранники - Воротись в срок, если не воротишься в срок, до полуночи, в   колесо инкорнаций войдешь, и  уж тогда, не  ведать тебе Батюшкиного  благословения, на  царствие в жизни Лунной. Гуляла девушка на Земле и радовалась, миловалась  она и восхищалась  молодцем, и  была она в  теле птицы. Но враги отца - батюшки не дремали, и  западню деве – птице устроили. Много препятствий на пути ее учинили, и не смогла она в срок повернутся домой, потребовали  за нее, откупники, оброк, и стала она простолюдинкой. А сторожа,  который ее отпустили и слуги, няни, что  побег прозевали наказаны  были  жестоко. Они  тоже отправлены  на Землю были, чтобы рядом с принцессой ходили и  напоминали ей всегда о том, что  есть у нее дом родной.  И  отец – Небожитель Король - батюшка, а еще, чтобы от невзгод оберегали, и защищали от опасностей.Кстати, у принцессы той, жених   был на небесах, и он давно вольность  принцессе простил, и как может веками ей, и  на Небесах, в моменты перерождений, и  на Земле, во время проживания, помогает.
   Было это когда то давным - давно, но и сейчас все то происходит, только иначе. Погибла планета Луна, рассыпалась на спутники, кометы и астероиды, в другой она нынче ипостаси в Солнечной Системе прибывает. Мир нам всем да любовь!

------------
Місячний Король
    Жив був Король, який правив Землею і Місяцем, і було в Його підпорядкуванні все живе і не живе. Правил Він по волі Владики Міров, і мав Він влада долями управляти. Для Короля і звірі і люди - це людство. І любив Він, і шкодував, і допомагав усім однаково.
    Люди вмирали і народжувалися і не знали де - ж Той, хто керує і управляє всім живим і не живим, а Король все одно їх, незалежно від того виліковував, карав і нагороджував. І були люди вдячні Королю за Його милості і дари, і ненавиділи за те, що карав за провини. А було й так: Король не злюбив людей за те, що ті вбивали тварин, і карав людей народженням в тілах тварин, щоб самі пізнали підступність своє.
   Показував Король приходять до нього людям їхні погані вчинки, а готовим народитися знову, говорив в напуття: - Чи не гнівіть мене, діти Природи, не вбивайте ні собі подібних, ні тварин, не їжте один одного, плач стоїть на багато століть вперед. Плачуть душі тварин, яких підступно вбили і з'їли,
коли вони були ким - то в Земний формі, в земному тілі. Для мене ви всі рівні, і судом в одній шерензі судіться. Але народжуючись, забували напуття, напевно, не прийняли ті слова близько до душу, і повторювали знову і знову минулі помилки. Відвернувся Король від люду того, і приходив Старцем сивочолим до тих, хто покаявся і виправився. А інший раз бачили Його то котом, то собакою, то птахом ...
   У того Короля було троє синів та три дочки. Сини - орли ясноока, вони мудрі і справедливі, на службі в Отця працювали. Дочки лагідні і невинні, красою своєї Отця радували.
    Ті люди і звірі, які чесно життя Земну прожили в радість у Короля жили і працювали, рано вставав Місячний народ- на світанку підйом, на заході лягали. Держава їх не мало меж, бо одухотворене! Всі жили там, де заслужили. Одні там, де місце душам людей, іншим там, де місце демонам і людям - тваринам, і закохувалися і ненавиділи ті, і страждали і раділи, на Землю поглядів, знову народитися хотіли, щоб змінитися, очима виблискували, судного дня чекали. Були там і місця, де сутності дрібні- туди суду снували, метушилися, це душі тварин, які з людськими еманації НЕ перемішані, вони біси - бовдури. Жили там і чорти, і бестії, і маса всіляких інших живих, мислячих сутностей, наприклад - гноми і велетні. Були там і місця, де жили півтіні, це нелюди, озлобившиеся душі.
   Працював весь місячний народ день - цілісінький день, щоб вилікувати свої душі покалічені, поранені. І навіть ті, що дуже хворі і усунуті, ні-ні, та й підводиться щоб попрацювати над собою. Образи і скорботу, ненависть і злоба час і бажання існувати в Буття лікуються. Шкода було Королю Богом народжені душі, стежив він за тим, щоб жодна душа, віддана йому на виховання не загинула, дивився він на те, що на Землі робиться, і поглядом одним, все в мить оглядав, і справедливо оцінював те, що відбувається.  Так ось одного разу, дочка його, Прозерпіна, на Землю крізь призму Дзеркальний подивилася, побачила хлопця молодого і обімліла - і гарний, і розумний, і ставний, і спритний той хлопець був. І стала вона за ним спостерігати і з неба йому допомагати, посилала йому в помічники то того, то іншого слугу свого. А потім, коли батько - Король на Сонце полетів, на нараду Королів всіх планет, дочка випросила у Сторожів Небесних Воріт, хоча б до півночі по Землі погуляти. І сказали їй охоронці - Вернися в термін, якщо не вернешся в термін, до півночі, в колесо інкорнацій ввійдеш, і вже тоді, не відати тобі батюшкіних благословення, на царство в життя Місячної. Гуляла дівчина на Землі і раділа, милувалася вона і захоплювалася молодцем, і була вона в тілі птаха. Але вороги батька - батюшки не дрімали, і пастку діві - птахові влаштували. Багато перешкод на шляху її вчинили, і не змогла вона в термін повернуться додому, почали вимагати за неї, откупнікі, оброк, і стала вона простолюдинкою. А сторожа, який її відпустили і слуги, няні, що втеча проґавили покарані були жорстоко.Вони теж відправлені на Землю були, щоб поруч з принцесою ходили і нагадували їй завжди про те, що є у неї рідний дім. І батько - Небожитель Король - батюшка, а ще, щоб від негараздів оберігали, і захищали від опасностей.Кстаті, у принцеси тієї, наречений був на небесах, і він давно вільність принцесі пробачив, і як може століттями їй, і на Небесах, в моменти перероджень, і на Землі, під час проживання, допомагає.
     Було це коли то давним - давно, але і зараз все то відбувається, тільки по-іншому. Загинула планета Місяць, розсипалася на супутники, комети і астероїди, в іншій вона нині іпостасі в Сонячній Системі прибуває. Світ нам всім так любов!