Доконана

Щось все це істерично,
і не надто звично...
Я хочу страстями бажати,
 й барвисто малювати.

Хробаки ж в моєму тілі,
того й воно тремтіло...
Жду, поки спасуть.
Бо кричить моя суть.

Сама свій дух вбиваю,
себе зневажаю...
а потім вже волаю:
де ж життя? - коли таке виття...

Секрет я знаю,
 чи й не діло!
Але страждаю.
Бо не можу розставити сміло,
я забуваю!

Мокра, і мертвий розум мій...
Здрастуй, мила смерть!
І далі безнадію сій,
ти ж все вбила вщерть.

Чому я страждаю?
Тому що вірила, любила,
а тепер зневіряюсь,
себе вже я вбила.

Думи сплутались, шатались,
ярко маякнула суть,
 а я все звірялась,
що суті не збагнуть.

Тепер нема легкого смутку,
 меланхолії, вічного життя,
є страх, галереї й жмурки,
вії білі, вічне забуття.

І що ж-  усміхнусь я спритно!
Буду радіти - я жалюгідна вже тепер,
Наїмся ситно - і мовлю:
 дух мій помер.

Кажеш, психоделічно? Так? Ритмічно?
Кажеш - скільки в тебе вад!
А ти не думаєш, що це вже істерично й мізантропічно
Бо бачу я людини зад.

Та ні! Це не те, що ти подумав!
я бачу людину без лиця!
бо зважує вона аксіоми суму
на шкірі маючи 2 пухирця

І що ж, продовжуй реготати!
Кривись, хихоньки справляй!
Продовжуй ілюзорно танцювати,
І мати грізно промовляй!

Продовжуй слабших зобижати,
продовжуй пити яд
продовжуй урожай збирати...
Тільки вже не кажи, що я маю безліч вад.

Бо я пройшла не тільки легкий смуток,
меланхолію, тугу і печаль
Я, ницість,пройшла крізь спазми суток
крізь мрію, чорну смугу, жаль...

Й далі говори те, що не знаєш!
Й далі говори пусті слова!
Я знаю, що ти й про себе дбаєш
Який же блиск, і очі, і та брова

Й далі смійся, патякай безтолково,
радій - ура, я голий, безпорадний!
зрозумій, що є душа і що є слово
Душевне, тепле, не парадне

Іди, одягнись, який ти ниций!
І правда, мені тебе так жаль!
Я жалюгідна, холодна, без рукавиці
Але я знаю, що таке печаль

Я знаю, що є розпач,крик і тьма
Я знаю, що є світло денне й ясність
Я знаю, що насправді є зима
я знаю, що є безплідна безпорадність

Я знаю, що таке краси справжність,
це не те, що думаєш ти
Я знаю, що  є  паралельність
Не арифметика... а неосяжні світи

Іди, клич на поміч, хто ти насправді?
Ти - слухняний блідій масі   
Прости за слово.. але я йду по лезу правди
Ти - безцільна моєї жалі тінь... ходяче мясо

Ну що ж пирхай,фукай, зневажай
мене за "брєд" подобний
тільки на мене ти не зважай
бо я - псих інородний.

І далі плюй на мене, жалюгідний...
Я знаю, хто є хто, хто є багатий і є бідний.

Що золото, й діамантові прикраси ...
В мене є духовний світ, який ще стоїть проти маси

Проти маси, до якої ти належиш,
мені тебе справді жалко
зніми повязку! Ти лежиш
на землі, де сатана цілує тебе палко.

І так цілує, що не бачиш ти,
що він  насправді тобі риє могилу
І ти впізнаєш, що таке світи
відчуєш на собі пекельну силу

Йди геть! І я піду, тільки в сторонку
І буду пити Воду Святу, а ви питимете самогонку.

Що, смішно? Що самогонку пьють!?
Здержуй свою порожнину рота!
Дивись, злі сили доконають,добьють...
І не вибережся ти з смрадного болота!

Де кишать хробаки і черви, змій чорних клубки,
І ти - душа страждаюча, вже скотина!
Ну і співай далі -" на світі 2 дубки"
І посміхайся! Це ж твоя провина!

Коли ти образумишся й відкриєш очі
в цій тьмяній, сірій, холодній ночі?
Коли твоя совість прокинеться нарешті?
Хоч трішки! бо опинишся в арешті...

Кажи! Кажи! Коряво й некрасиво!
Не вмієш ти писати, безталанна!
Я пишу так,а ти пишеш холодно і сиво
Моя гірка доля і справді безпорадна!

І вию я, й тужу
от тільки марно!
Роздумую, сижу
і справді безпорадна...

І буду падати, загублена серед мас
серед жорстоких,згубних.. безплідно?
- "Чи так?"так, серед вас
Серед вас, живучих скрутно й бідно

Так може прийде розум справжній?
зьявиться совість? Думка своя?
Сподіваюся, так буде завжди
І вірю все ще в тебе, бо доля це твоя...

Не дорікай, що я пишу коряво
Задумайсь - це реальні почуття
Це краще ніж мелоді пуста,
це - витоки із напружного життя

Прощай!...
Давай!
спасай!...
душу свою спасай...