Незабутн

Сміється небо голубе,
Веселка грає самибарвна,
Хмаринка тихо так пливе,
Вона така чарівна.

І сонце гріє,
І дощик йде,
І сердце мліє,
І чуть як потяг той гуде.

Це все таке чарівне,
Чудесне і не вибагливе, ій природнє,
Це все Його руками рукотворне:
Кінця нема - воно безоднє.

І кличе нас дор каяття,
І до примирення із ворогами,
До зміни способу життя,
І до любові, щоб була між нами.

До того, що ми були
Його і доньками й синами,
Щоб про лихе давно забули
Йне тішились чужими снами.

Не вірили ми у гороскопи,
У хіромантію й всілякі там гадання,
Щоб незапалювали ми смолоскопи,
І духів не викликали для гадання.

Щоб ідолів ми не робили,
І ні кумирів, і не читали мантри,
Щоб інших ми навчили:
Що Бог - один, а в лицях - три.

Що є і Бог-отець,
І Син, і Дух святий,
Але це все Єдиний Наш Творець,
На Хресті за нас розпятий.

Що любить нас любов'ю,
Але не нашою земною,
Що Він віддав життя святою кров'ю,
Щоб жили дружно ми з тобою.

Щоб хворих доглядали,
Провідували стареньких,
Про пристарілих пам'ятали,
У дитсадках - маленьких.

Щоб ми добро творили,
І не заплату, а в славу Божу,
По заповедях жили,
Розривали браму ми ворожу.

Щоб завжди в серці Бога мали,
 В потребах із вдячністю взивали,
Нічого ні в кого ми не вкрали
І батьків постівйно шанували.

Пам'ятали день недільний,
І не убили, і не завидували, і не брехали,
І зір не був у нас довільний,
І тіло у чистоті ми зберігали.

І каялись ми у своїх провинах,
І не підносились над іншими,
А ставши перед на Його очах,
Прошепотіли:"намагались буть синами".