Сатана в яме

Жила в селі стара баба та й мала вмирати.
На цвинтарі бабі яму мусили копати,
Але баба щось не вмерла, залишилась жити,
А ту яму, що копали, мусили лишити.

І та яма бур’янами стала обростати.
Ну, а баба, живе собі й не дума вмирати.
Раз коза в неї пропала, вже три дні не має,
Все село з ранку до ночі ту козу шукає.

Як на ту біду, цвинтарем, йшов вночі хлопчина.
На другому кутку села жила його дівчина.
Десь погнався за ним пес, мало не задрав,
Біг той хлопець мимо ями, та й в неї упав.
 
Упав на щось живе, тепле, та ще і патлате,
Дурним голосом, як бекне, а саме – рогате!
Хлопець був не з боязливих, але налякався.
Дума: «В ямі – сатана, і де він узявся?!»

Аж до ранку просидів до чортяки задом,
На світанку роздивився – лежить коза рядом…
«Щоб ти здохла, проклятуща, щоб тебе не стало.
Та тебе ж усе село вже три дні шукало!

Хотів вилізти сам з ями, дзуськи, не виходе!
Чує: хтось плететься рядом ще й пісню виводе.
Нічний сторож напідпитку йшов собі до хати,
«Діду, витягніть, - чемненько став хлопець благати!»

І як тебе туди вперло – дід в хлопця питає,
Розкрутив дід очкура, в яму опускає.
«Поміцніше ж прив’яжися, чуєш, що кажу?»
Хлопець, спершу, жаліючи, прив’язав козу.

Тягне дід, напружився, піт річками ллється,
Коза, наче той чортяка, із ями сміється.
З переляку дав дід дьору, через все село!
Десь і хміль пропав відразу, як рукой зняло.

Вдома жінці каже: «Знаєш, я й сам не збагну,
Як я зараз, на цвинтарі витяг сатану».
«В мене, на це, каже жінка, - думка є одна,
Тобі, через ту горілку, мабуть вже хана!»

Чутка тая дуже швидко пішла по селі,
Всі про неї говорили, дорослі й малі.
Проміж них були сміливці ,а ще і охочі,
Подивитися на теє,на власнії очі.

То ж витягли обох з ями хлопці справно вгору,
Привели, на радість бабі, козу, аж до двору.
«Я вже ж думала, пропала, коза моя мила»,
На радості баба Хівря і сльозу зронила.

А горілку, з переляку дід покинув пити,
І до церкви щонеділі чемно став ходити.