Все згадуються інші слова,
наче зовсім протилежні полюса.
Що мить чарівну те леліли,
сполохати боялися і сильніше все тремтіли.
Судорожно до мозку доходять сигнали,
що серце все далі рвали.
Усмішка твоя-
амброзія.
Серед густих тунелей-
фобія.
Судинами тече мелодія.
ще трошки і до кінця прийде агонія.
Симфонію душі метали думки,
хтось все ще несе вінки.
І в тіло вганяє клики,
заставляє серце битися в рим,
свідомість спалахувати тим чаром,
що тіло кидає у дріж,
граючи з долею в брідж,
просячи пробачення у небесах.
Все...все здається ілюзією.
***
© Copyright: Анна Гуменюк, 2011
Свидетельство о публикации №111020809321
Свидетельство о публикации №111020809321
Рецензии
