Вона

Вона писала листи у нікуди.
І волосся ховало чоло,
Присягалась - його не забуде,
І жаліла про те, що пройшло.

Малювала світанок сльозами,
У долоні збирала росу
І кімнату вбирала квітками,
Уплітата життя у косу.

Заглядала в дзеркала й сміялась -
Чи то палакала - хто його зна?
В поцілунки палкі одягалась,
І казали в слід люди: "Весна"

Так чекала на темну годину
І прохала вечірню зорю:
"Ти не скривдь, як маленьку дитину,
Подаруй йому щастя, прошу!

Я губилась у небі з зірками,
Я дзвонила в криницю в пустелі,
Я хотіла летіти з птахами,
Але впала із хмари на скелі.

Лікувалась солодкою спрагою
І ковтала солоні дощі.
Там зустріла його, що з наснагою
Підібрав, відігрів і зцілив.

Мене знову підніс він до неба,
Так обпікши устами чоло,
І казав, що подяки не треба,
Й щоб назавжди забула його...

Я не прошу його повернути,
Одинак він - цим сказано все.
Ти його у житті не заплутай,
Нехай доля розраду несе!"

Відсилала листи у нікуди
І волосся прибрала з чола,
Сподівалась, що він не забуде
І колись все ж напише листа...