Не покинув би тебе,моя країно,
Де над полем жита неба синь,
Де гірська вода тече до млина,
Де в яру пасеться білий кінь.
Не покинув би тебе,моя країно,
Не ступав би я на чужину,
В тім що є-то не моя провина-
Я себе від хати не жену.
А мене женуть все далі злидні,
І образи рідної землі,
І керманичі державнії огидні,
Що жирують наче королі.
Роздирають неньку Україну
На великі і малі шматки,
Українцю,не ча бедуїну,
В беззаконня надають квітки.
Наче в ступі всі роки товчеться
Самостійність,що звела у бруд,
Та невжеж країна не проснеться,
І не стане над грабіжем суд.
І оті,що тут розпанувались
На моїй разораній землі,
По всіх пляжах миру розгулялись,
Їх майбутне в розкоші,в теплі.
Може я до дому повернуся,
Адже це безладдя не на вік,
Може долі я ще усміхнуся,
І рокам зроблю я перелік.
Жаль души
© Copyright: Виктор Панченко 3, 2011
Свидетельство о публикации №111020708311
Свидетельство о публикации №111020708311
Рецензии