Дерево роду. 1. Тiнь

ДЕРЕВО РОДУ. Оповідання про рід.
ТІНЬ.

      Направо - луг, який переходить в  заболочений берег  Хоролу,  а  зліва гора -  пагорб. Один із численних, невисоких, широких пагорбів на цій  горбистій рівнині. Під горою - ряд осокорів  , між якими в`ється  непримітна стежина, гублячись в лугах. По ній щось рухається…  Що ж це таке? Людина – не людина, звір  - не звір… Якийсь силует  мелькає   між яворами  - стрімко прослизає в вечірніх сутінках. Сіра тінь. Низька і широка.   То швидко промчить вперед, то різко зупиниться і замре  на мить, то повільно, мов би  крадучись промайне  кілька кроків , потім  швидко пронесеться вперед.
        Стежина врешті решт губиться в траві , чи звертає вгору, на межу поміж хутірськими землями. Туди ж, на межу,  звернула і сіра тінь.  Обабіч межі – жито. З одної стороні  вище і вже заколосилось, а з іншої  нижче і рідкіше. Видно хазяї  різні і посіяли в різний час. Тінь вже зверху, на горі – та раптом зникла.  Безформенною купою  лежить вона на межі, на ще теплому спориші  і подорожникові. Хриплі звуки чути в призахідній тиші. Це дихання. Це жива істота.
       Довго-довго, не рухаючись, лежить на землі ця істота. Довго, поки дихання не стало рівним. На небі заблищали перші зірки. Вже  кажани безшумно й поривчасто промайнули над полем, і стала прохолодною трава під босими ногами. Ось купа заворушилась і тінь різко підхопилась. Це людина. Внизу – під горою, силует був низьким і широким, через те, що людина рухалась зігнувшись і закутавшись в хустку, чи в одежину, чи в покривало, мов би остерігаючись,що її запримітять з села.
      Людина повільно розвернулась і зробила кілька кроків назад, вниз, в долину з гори, але потім швидко вернулася і побігла вперед – в степ, далі і далі по  ламаній лінії межі. Важко впізнати в цій людині чоловіка чи жінку. Присмерк приховує все, але  спереду, на рівні грудей, мов би прив`язаний  великий  продовгуватий вузол.
    Межа йшла прямо, потім круто повертала в той чи інший бік, то наближаючись до одного  хутора, то віддаляючись від нього і наближаючись до іншого. Фігура рухалась поривчасто. То побіжить, то зупиниться , то рушить назад, то повільно-повільно плентається вперед. Ось вона зупинилась, підняла руки в накинутій величезній хустці вгору, розвела їх  по боках  -  ставши схожою на величезного птаха і полинула- помчала через поле гречки. Зліва блимнув вогник. Це якесь село. Тінь звернула з однієї межі на іншу і  відійшла подалі від села, рухаючись до своєї невідомої цілі.
     Зачорніла низинка ,яка переходить в ярок. Тут б ють  джерела, тече струмок і зроблена криниця-копанка. Присіла біля води тінь. Попила.  Зліва і зправа , на строкатому полотні степу,  темніли купки дерев. Це багаті хутори. Межа йшла прямо, потім круто повертала в той чи інший бік, то наближаючись до одного  хутора, то віддаляючись від нього і наближаючись до іншого. То  один, то кілька хуторів стояли в купі. Це не ті, не ті , що потрібно…...


( Продовження буде.
  На русском языке рассказ помещен на сайте  проза.ру)
http://www.proza.ru/2011/02/02/751