Приречена завжди летіти вниз,
На скелі крайнощів…, в реальності безодню…
Та маю й досі неподільний хист –
Я вірю в мрії…, не втративши надії…краплю…жодну.
Приречена росою крові прикрашать уста,
Що щедро терен-гілля дарувало.
Сорочка біла… дві нитки крові.... – любові намистА…
Та чи щедрот моїх тобі, Любов, замало???
Я місяць-човен у ніжних своїх снах,
Любистком ночі щедро омивала,
Я зорі тихі у темних ярах,
Тобі, Любове, щоночі збирала.
Я своє серце розпечене украй,
Залишила Ярилом в синім небі…
Ти ж моє тіло роз’ятрене віддай
Богам Любові на жертовні треби.
Приречена… Зриваюсь… Знову вниз…
На скелі крайнощів…, в реальності безодню…
Та маю й досі неподільний хист –
Я вірю в мрії…, не втративши надії…краплю…жодну.
22.01.10 22:46
приречена...
© Copyright: Галина Недашковская, 2011
Свидетельство о публикации №111012202945
Свидетельство о публикации №111012202945
Рецензии