Нема мозку

Раз поїхав Горбачов далеко від хати,
В республіку Сомалі - Союз роздавати.
На обіді, в його честь, від страв столи гнуться.
Чорношкірі припрошують, гостинно сміються...
Допомогу ж Горбачов обіцяє дати,
Тільки вернеться в Союз, додому до хати.
Перепробував він страви, смак всі добрий мали,
"Чого іще бажаєте?" - в нього запитали.
Засміявся Горбачов, мружачись лукаво,
Я поїв би з мізку негрів, ще б якоїсь страви...
Щось сказав міністр заму і той - закивав,
Дуже швидко мізок негра на столі стояв,
Не чекав такого Міша, від мізку скривився,
Але так вже, для годится, трохи в них порився.
Встав, вдоволений, та й каже, запрошую й вас,
Приїхати до столиці у найближчий час.
Самалійців у Москві радо зустрічали,
Різні трави до обіду щедро подавали.
Горбачов в міністра чорних, на вухо питає,
Чого б він ще побажав - нехай замовляє.
Усміхнувся чорношкірий і промовив бистро:
"Мой хотель би скушать мозг, московських міністров".
Заказав мізок і Міша, нічого ж робити,
І побігли по столиці міністрів ловити.
Аж на вечір Мішин зам, тихцем докладає,
"Десятьох міністрів вбили, а мізку не має...
Якщо будемо підряд усіх забивати,
залишимось без міністрів,правда, вам рішати.
Добре, каже Горбачов, треба ж щось робити,
То зловіть десь, хоч собаку і звеліть забити.
Десь зловили тоді пса, клопіт, правда, мали,
За годину і мізки на столі стояли!