Місяцю ясний, не варто світити,
Адже не для мене се світло в цей час,
Раніше я думав, що вмію любити,
Історія ж вийшла, нажаль, не про нас.
Не тяжко мені залишати надію,
А вбити бажання ще легше стає.
Привстану з колін, душу спиртом зігрію,
Руками до неба – воно все моє!
Іскрою засяю, знесусь най до сонця,
Стрілою проміння до тебе горнусь,
Я вдарюсь у скельце глухого віконця,
Жевріє надія, але я вже не рвусь.
Навіщо ти знову до мене приходиш?
Навіщо лишаєш питання в душі?
А потім стріляєш, в пісок мармурові стіни ізводиш,
немов усе це було лише уві сні.
Мисяцю
© Copyright: Владислав Белогородский, 2011
Свидетельство о публикации №111011008605
Свидетельство о публикации №111011008605
Рецензии