осень вечер пора умирать нам...

* * *
осень вечер пора умирать нам
голос крошится на ветру
сон внезапный как аллигатор
подбирается наверху
теплый месяц тянется к глазу
и над вЕками на века
ощущений великая жажда
и краснеть красота едка

осень вечер вокруг безликость
и никто не подскажет нет
что другого на свете нет лиха
понятнейшего чем снег
безумнейшего чем листья
пристыженые к ветвям
и правильнейшего лично
и вернейшего чем наган

небо крОшится волосато 
лижет пальцы густая тень
ни просить и ни забываться
эти губы не в силах сметь
золотистая корка смерти
облетает со слов в тиши
осень вечер пора начертит
сердце жмется на грудь земли


* * *
осінь вечір пора вмирати
голос кришиться на вітру
сон раптовий як алігатор
підкрадається угору
теплий місяць до ока липне
над повіками нависа
відчувати жага велика
червоніти їдка краса

осінь вечір пора безлика
і нікого щоб застеріг
що немає на світі лиха
зрозумілішого за сніг
одержимішого за листя
присоромлене до гілок
правильнішого особисто
і вірнішого за курок

небо кришиться волохате
пальці злизує тінь густа
ні просити ні забувати
не відважуються вуста
золотиста скоринка смерті
тихо злущується зі слів
осінь вечір пора і фертик
серце тулиться до землі