Кулибин с Украины

Як зігріти Україну?Здавалося б, що доброго можна придумати в Краснограді, на самому краю Харківської області? Проте за тисячі миль від гарвардів та оксфордів з кембріджами, за сотні кілометрів від зарозумілих українських столиць інженер Володимир Бунецький придумав, як зігріти Україну, та отримав патент. Зацікавленість до його винаходу виявили німці, американці, бельгійці, китайці, індонезійці, навіть багаті на нафту і газ росіяни... Лише Україна ще й досі придивляється до свого «пророка».
 
ПЕРЕКРУТИТЬСЯ, ПЕРЕМЕЛЕТЬСЯ
 
Над проблемою, як зробити «живі гроші» зі сміття Володимир Бунецький замислився років з десять тому, ще коли працював інженером у відомому на Слобожанщині господарстві «Сади України». Звісно, він радів високим урожаям сільгосппідприємства. Єдине, що йому не давало заснути, це «мертві відходи», які залишалися на скошених пшеничних, кукурудзяних та соняшникових ланах. Здавалося, що тут складного: пресуй «сміття» у брикети, а потім топи ними в топках котлів, у грубах сільських осель – зігрівай школи, амбулаторії сімейного лікаря, будинки культури. Утім, у цій простоті й була велика складність. Вона – у фізиці матеріалів, які ви збираєтеся пресувати.
 
Легкість сухої соломи, її гнучкість, ламкість оманливі. Виявляється, що цей матеріал має міцність низькосортної сталі, а костриця льону – високосортної. Кожен матеріал має також свою «пам’ять», котра «опирається» пресуванню. Отож висновок напрошується сам по собі: перед пресуванням біомасу потрібно добре подрібнити, аби полегшити процес. Утім, дробарки, які існують нині, малоефективні. Для того, щоб спресувати в брикети чи полети відходи, потрібні потужні, а отже енергозатратні преси, що, звісно, приводить до подорожчання біопалива. Окрім того, обладнання, котре працює в «поті чола», швидко зношується. Словом, не так добре ця справа у нас рухається, як про це розповідають «по телевізору».
 
Ноу-хау Володимира Бунецького дозволяють вирішити всі ці проблеми, здійснивши дезінтеграцією біомаси.
 
Що це за штука «дезінтеграція», наочно демонструє винахідник, розклавши на столі поліетиленові пакетики з «борошном» різних кольорів. Він переконує, що подрібнені на молекулярному рівні солома, торф, очерет, вільха, дуб, «втрачають» пам'ять.
 
– Ми отримали найдешевший помол у світі, – говорить Володимир Бунецький.
 
Додай у це «борошно» трішки води і пресуй. Оте полінце, яке тримає в руках винахідник, має щільність матеріалу 1200-1400 кг на кубічний метр. За своїми якостями його можна прирівняти до доброго вугілля.
 
«Полінцями» краще топити піч чи грубу, побутовий котел, «гранули» годяться для автоматизованих систем. Все це можна виготовити з гілля, яке зазвичай спалюється після розчистки лісу та лісосмуг, стебел кукурудзи та соняшника, соняшникової, гречаної та просяної луски. На обладнанні Володимира Бунецького можна навіть «перемолоти» надміцну луску проса, котра може зрівнятися з високолегованою сталлю.
 
Бельгійці стверджують: тепер виготовлення біопалива обходиться набагато дешевше, а якість його на 30-40% краща.
 
– Наша технологія мікроподрібнення унікальна у світі, – говорить пан Бунецький. – Не так давно нею зацікавилася відома німецька фірма «Амандус Каль».
 
ОЧЕРЕТ, ОСОКА
 
 Коли мова заходить про те, з чого виробляти біопаливо, то найчастіше говорять про солому. На перший погляд, соломи у нас достатньо, щоб нагріти нею не тільки невеликі фермерські господарства, а й цілі села. На відміну від вугілля і газу, запаси яких вичерпуються, солома належить до відновлюваних джерел енергії.
 
Проте, спалювати всю солому – злочин, адже у світі її використовують як органічні добрива, приорюючи на полях, для тваринництва. Тобто все потрібно добре рахувати. Скажімо, у Данії, територія якої співмірна зі Слобожанщиною, соломи збирають 6 мільйонів тонн. 14% цього біопалива використовується для виробництва енергії, тобто 850 тисяч тонн. В Україні ж, за офіційною статистикою, – лише 4 тисячі тонн, при обсязі соломи у 40 мільйонів. Про Харківщину статистика мовчить. Та й сам факт, що близько 300 тисяч тонн соломи з України щороку вивозиться за кордон, а не переробляється вдома, говорить само за себе: виробництво біопалива у нас не налагоджено належним чином.
 
Проте, в залежності від конструктивних особливостей устаткування, завдяки технологіям Бунецького, можна переробляти будь-яку біомасу, а не лише солому. На думку винахідника, найперспективнішими тут є очерет та модифіковане сорго, яке випробовують разом з бельгійцями у сусідній Полтавській області. Ці багаторічні рослини можна вирощувати на непридатних для виробництва сільгосппродукції землях. Сієш один раз і потім років десять косиш для виробництва біопалива. Таким чином забезпечується стабільність виробництва, що дуже важливо.
 
– Через 3-4 роки матимемо війну за очерет, – переконаний винахідник.
 
До речі, якщо частка біомаси в загальному споживанні первинних енергоносіїв у США складає 3,2%, у Данії – 8,3%, Австрії – 12%, Швеції – 18%, Фінляндії – 23%, то в Україні – менше 1%. Звичайно, ми жирували на дешевих нафті й газі та думали, що це буде вічно. Дякуючи росіянам, тепер-от прокинулися, протерли очі.
 
У ЧУЖІЙ І СВОЇЙ ВІТЧИЗНІ
 
Не можна сказати, що красноградський Кулібін зовсім обділений увагою. Підприємство, яким він керує і де працює, окрім нього, ще 7 інженерів, має замовлення, за якими створюється невеличка черга.
 
Знають про Володимира Бунецького в Індонезії, яка зацікавлена у виготовленні з листя пальм та стебел бананів біопалива. Приїздять бельгійці, у яких особлива зацікавленість у якісному біопаливі.
 
Пильно стежать за успіхами Бунецького росіяни, котрі включили його як технолога в державну програму будівництва в Сибіру двох заводів, які виготовлятимуть полікремній. Відомо, що цей матеріал використовується для виготовлення сонячних батарей. Саме з «полінець» виходить найкраще дерев’яне вугілля, яке застосовується для виробництва чистого полікремнію. До речі, росіяни допомогли провести дорогі експертизи матеріалів.
 
– Росіяни і німці пропонують фінансування, – говорить винахідник, – але ставлять умову, щоб розробка стала їхньою власністю, а це мене не влаштовує.
 
Лише наша держава на це не виділила жодної копійки.
 
; В Україні нікому не цікаве виробництво біопалива, адже всі хочуть продавати дорогий газ, – резюмує винахідник.
 
Щоправда, розробками Володимира Бунецького зацікавився Харківський національний технічний університетсільського господарства імені Петра Василенка, який прийняв винахідника до аспірантури. Адже це перспективна тема, де ми попереду всієї Європи.
 
Не втратити б цю першiсть.