Подорожньому богу на дорозi життя

Топлю своє кохання у вині.
Вино вином. Вина - виною.
В зігріті теплим сонцем дні
Зустрілася із Вами і журбою.

Ви весь в собі, задуманий і щирий,
Ішли дорогою відомих Вам скорбот.
А я мов ластівка до сонечка летіла
І прагнула незвіданих висот.

Здалися Ви похмурим і сумним,
Та я на те уваги не звертала...
В той час на мене падали світи
І я під ними плакала, ридала...

І кілька раз мінялися сніги -
Я облітала, одцвітала й квітла знову.
А серденько жило на самоті -
Було йому так затишно одному.

І доля знов звела нас на дорозі.
Ви наче й не змінились, а проте...
В душі у Вас як і колись звучали грози,
В душі у мене - скрипки з вар'єте.

І я на Вас уваги не звертала -
Дорогою ішла собі вперед...
Та подруга штовхнула - я упала...
І світ погас мені у той момент.

І серце заболіло, закололо,
Його стискав знайомий біль у кулаці.
І враз мене здолали ніч і втома,
А за вікном так гірко плакали дощі...

Не знаю, звідки те бажання дивне -
Щоб всі були щасливі і завжди.
Але я ТАК для Вас того хотіла,
Що й своє серце вимила в журбі.

За Вас молилася і всесвіти благала...
І ворожила... Й плакала вві сні.
Аж доки та журба зовсім не спала
Та не знайшла я істину в вині...

Тепер я знаю твердо лиш одне -
Життя лиш раз в нас радість одбирає.
Ще кілька тихих років промине
І щастя знову Вас спіткає.

Хоча і важко далося мені знання оте,
Що аж тривога в серденько закралась,
Та знаю, що не це для мене головне -
Ми все одно чужі одне для одного зостались.

Я Вам бажаю щастя - як собі.
Чекайте і воно прийде.
В години радості або в щасливі дні
Прошу - хоч раз - згадайте і мене.