МАМО

Наше щастя – в маминих очах,
Наше щастя – в маминих долонях.
Найстрашніший в світі – мамин страх,
Найдорожче срібло – в її скронях.

Жінка надзвичайна і проста,
Йшла собі життєвими шляхами...
Хто вона: цариця чи раба?
Чи богиня? Ні! Це просто мама.

Йшла, вдивлялась пильно в майбуття -
Дітям так хотілося їй дати
Щасливіше, кращеє життя:
Довге, щире, соняче, багате!

Хто їй зустрічався на шляху,
Діти, ми цього, на жаль, не знали.
Хоч її і бачили сумну,
Та добро від зла не відрізняли.

Скільки вона сил нам віддала,
Скільки не доїла, не доспала...
Нас вона зростила, як змогла,
Як змогла, дітей своїх скохала.

Чим її віддячиш, віддаси
За безсонні ночі до світання,
За гіркоту материнської сльози
За її безмежнеє кохання?

Розумінням, що вона – одна
Пожаліє у скрутну хвилину,
І притисне до своїх грудей
Хоч дорослу, все ж її дитину.

Наше щастя – в маминих очах,
Наше щастя – в маминих долонях.
Найстрашніший в світі – мамин страх,
Найдорожче срібло – в її скронях.