Літнє сонце в косу заплете
Соняшника сяйво золоте,
Зацілує - і засмагне личко.
Синь розіллє погляд із-під вій -
Затремтить у серці соловій:
То ж моя землячка, степовичка!
Звичні їй і дощ, і суховій,
І морози, і густі сніги -
Вірте чи не вірте - до снаги.
Я про неї думаю щодня,
Бо мені вона, немов рідня,
Мрія - як для Данте Беатріче.
Все при ній: і цнота, і краса,
Та, що і крізь втому воскреса
І небесно зацвіта при стрічі,
Сяючи, як вранішня роса...
То ж вона гарцює на коні -
І не треба іншої мені.
Степовичка
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111010403167
Свидетельство о публикации №111010403167
Рецензии