- Стежки таємні, що ходила ними
провулками Кастилії, снігами
позамітало... Чорне гайвороння
обсіло всі оливи у садку...
Медвяні сни, і любощі медвяні
лишилися у Місті, що довіку
вже нашим буде...Місиво думок -
немов клубок зміїний - душу дусить...
Але тепіти мушу, бо Господь
і сам терпів, і нам велів...
- Довіку,
солодка Донно, матимеш у серці,
його слова і дотики.
Як глека
з вином рубіновим, тебе він запечатав.
Вуста до вуст -
і вся його до краплі...
- Бурульками весна іще прокрапле...
Чекання піст скінчиться, Воскресіння
душі і тіла з гробу протиріч...
Любов - магічна і всесильна річ,
Кастилія у шати убереться,
бо перстень із перлиною - застава
обітниць їхніх....
провулками Кастилii...
© Copyright: Ганна Осадко, 2011
Свидетельство о публикации №111010306104
Свидетельство о публикации №111010306104
Рецензии
"Любов - маґічна і всесильна річ", ба більше, сестро, любов - то маґія сама. У квінтесенції купаюся її вже сорок років з гаком. Читаю знаки, натяки її в пелюстках чайної троянди, на мокрому піску після відливу. Там мушельок багато, крабів та рачків, які мережать дно вчорашнє, а я читаю письмена, якими Всесвіт стукає у браму, зачинену до часу...
Svyatoslav Synyavsky 03.01.2011 19:05 • Заявить о нарушении
Svyatoslav Synyavsky 03.01.2011 19:05 • Заявить о нарушении
На пляжі цьому, що за сотні миль
Від світу, де усе колись збулося,
Знайти себе... Не попіл на волоссі –
Це океану білопінна сіль
Кришталиками стала.... І кришталь
Душі прозорий. Легко, Боже, чисто
Піском ступати...З мушельок намисто
Що ти зробив, носити...Ні печаль,
Ні докори не ляжуть на чоло,
Ні слів не буде, ані сліз не буде.
Що загубила – хай шукають люди,
Його туманом сивим віднесло,
Як і весло, і човен, і сніги –
Є тільки пляж, і води невагомі...
І чуєш – чайок нетутешній гомін,
І бачиш – краб торкається ноги
Клешнею обережно. Берег. Дим.
І ми. І світ. І більше вже нікого,
І по воді простелена дорога -
Так дорога останнім Дорогим.
Ганна Осадко 04.01.2011 14:47 Заявить о нарушении
Від світу, де усе колись збулося,
Знайти себе... Не попіл на волоссі –
Це океану білопінна сіль
Кришталиками стала.... І кришталь
Душі прозорий. Легко, Боже, чисто
Піском ступати...З мушельок намисто
Що ти зробив, носити...Ні печаль,
Ні докори не ляжуть на чоло,
Ні слів не буде, ані сліз не буде.
Що загубила – хай шукають люди,
Його туманом сивим віднесло,
Як і весло, і човен, і сніги –
Є тільки пляж, і води невагомі...
І чуєш – чайок нетутешній гомін,
І бачиш – краб торкається ноги
Клешнею обережно. Берег. Дим.
І ми. І світ. І більше вже нікого,
І по воді простелена дорога -
Так дорога останнім Дорогим.
Ганна Осадко 04.01.2011 14:47 Заявить о нарушении