Роздуми

А хто сказав, що буде легко
Пройти тернистий, Божий шлях.
Ні, то не легко, дуже тяжко,
А сатана дає нам страх.

Ми боїмось прийняти Бога
На завжди, в своє серце.
Бо бачимо свої гріхи,
Мов дивимось в люстерце.

Ми бачимо свої гріхи.
То що будем робити?
Жити подобається нам
В світі, як всі грішити.

Ми знаємо, всі помремо,
Й куди дорога наша йде.
Тож страшно помирати,
Бо знаємо, що нас там жде.

Ми знаємо, лише Христос
Звільнити може, та спасти.
Що треба нам покаятись
І Йому серце принести.

А кум говорить: «Наливай,
Не минувати, чому буть.
Кради, бреши, жери, та пий,
На тому світі не дадуть».

Але ти знаєш, то не так.
Стоїш ти на розпутті.
Стоїш немов отой болван,
Який не знає суті.

Та щось тобі підказує,
Що треба в церкву йти.
Прийнять спасіння в Господі,
І щастя там знайти.

А другий голос каже так:
«Як же ти будеш жити,
Не лаючись, не крадучи,
Та ще й не можна пити»?…

Є два совітника тобі,
Послухай своє серце.
Тож рило в тебе, чи лице,
Поглянь мерщій в люстерце.
*****