Ще сонні не шепочуться гілки,
Іще дрімає світанкова врода
І до кісток проймає прохолода,
І вулиці порожні і гулкі.
Та нищечком довкілля ожива,
Хоч непомітно,хоч ліниво,мляво:
Невидимо ворушиться галява
І хилита росинками трава.
Народ ранковий на роботу йде,
Розсовує ходою зблідлу сутінь...
Ось так щодня, отак щодня по суті,
Народжує земля новий свій день.
Ще соннi не шепочуться гiлки...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110123004867
Свидетельство о публикации №110123004867
Рецензии