Лина Костенко Мой первый стих

Мой первый стих написанный в окопе,
На той сыпучей от стрельбы стене,
Где погубило звезды в гороскопе
Оставленное детство на войне.

Лилась пожара огненная лава,
Горела хата. Ночь казалась днем.
И захлебнулась наша переправа
Через Днипро- водою и огнем.

Земля гудела. Громко плакал хлопчик.
Крестилась баба и кончался хлеб.
Дрожал от взрывов маленький окопчик,
Где жили, вечностью казался плен.

О,боль от тех не детских впечатлений,
Какой же след оставишь ты во мне!
Молчал мой стих о тяжких потрясеньях,
Душа неужто замолчит совсем!?

То не было ни зайчиком, ни волком,
Кровавый свет, горящая заря,
А я писала чуть ли ни осколком
Слова, большие буквы букваря.

Тот первый стих, написанный у края,
Чтоб осветила в час ночной война,
Какой он был, я уж не вспоминаю,
Снаряд упал - осыпалась стена.


Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухіи стіні.
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа-
через Дніпро - водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб,
Двигтів отой вузесенький окопчик,
Де дві сім'ї тулились кілька діб.

О, перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа!?

Це вже було ні зайчиком, ні вовком,
кривавий світ, обвуглена зоря!-
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря,-

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна,
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаря упав - осипалась стіна.