Хоч час мина – не раз іще згадаю
Твої обІцянки й твої слова.
Нічого й досі я не забуваю,
Бо ж рана в серці ще не зажива.
По-крові батько. Та цього лиш мало,
Лишив дружину і доньку забув.
Ти не цікавивсь, як я виростала,
Не знав мої печалі і журбу.
Невже не відчував мою образу?
Невже нічого душу не пекло?
Із пам’яті ти викреслив одразу,
Так, наче мене й зовсім не було.
Не знаєш ти, й не взнаєш вже ніколи,
Тобі не зрозуміть того ніяк:
Яка ж вона – напівсирітська доля,
І як доньці живеться з нею, як?
Мені і гірко, й кривдно в тім зізнатись,
Як боляче і важко в світі жить,
Не знаючи такого слова: «Тату!..»,
Яке мені хотілось говорить...
______________________________________
картинка с интернета
Нiчого й досi я не забуваю...
© Copyright: Лала Цукерман, 2010
Свидетельство о публикации №110122205340
Свидетельство о публикации №110122205340
Рецензии