Николай Заболоцкий. Иволга

Микола Заболоцький. ТУТ, У ГАЇ БЕРЕЗОВІМ
(Переклад з російської)

Тут, у гаї березовім,
Вдалині від страждання і бід,
Де рожевим мереживом
Колихається ранішній світ,
Де прозорою зливою
Ллється листя з високих вітвин, –
Заспівай мені, іволго милая,
Пісню давніх давнин.

Ти літала на радість нам,
І, побачивши світ з висоти,
Неупинно і сладісно
Щебетала сопілкою ти,
Щоб у свіжості ранішній
Ми відчули божественну мить,
Щоб під небом, високим і райдужним,
Світлий ранок зустріть.

Але ж ми все воюємо,
І не бачимо бою кінця.
Кулеметними струнами
Розриваються наші серця.
Скаженілими крилами
Віють війни, руйнуючи світ.
Позабули ми, іволго милая,
Твій високий політ.

Ти летиш через постріли
Над рікою, де чорний комиш.
Над обривами гострими,
Над руїнами смерті летиш.
Ти летиш і жахаєшся,
Як завзято ми рвемся у бій,
І уперто забути стараємся
Голос радісний твій.

…Як над краплями-росами
Зійде сонце, і в ранішній млі
Я, пропалений пострілом,
Припаду до сирої землі.
Вдалині, під розривами,
Замовчить кулеметна струна…
І тоді в моїм серці розірванім
Голос твій пролуна.

І над гаєм березовим,
Над березовим гаєм моїм,
Де рожевим мереживом
Ллється листя з високих вітвин,
Де під краплями-росами
Холодіють квіток пелюстки –
Встане день, і засяє над грозами
На віки.

________________________________

Оригинальное стихотворение

Николай Заболоцкий. В ЭТОЙ РОЩЕ БЕРЁЗОВОЙ

В этой роще берёзовой,
Вдалеке от страданий и бед,
Где колеблется розовый
Немигающий утренний свет,
Где прозрачной лавиною
Льются листья с высоких ветвей,—
Спой мне, иволга, песню пустынную,
Песню жизни моей.

Пролетев над поляною
И людей увидав с высоты,
Избрала деревянную
Неприметную дудочку ты,
Чтобы в свежести утренней,
Посетив человечье жилье,
Целомудренно бедной заутреней
Встретить утро мое.


Но ведь в жизни солдаты мы,
И уже на пределах ума
Содрогаются атомы,
Белым вихрем взметая дома.
Как безумные мельницы,
Машут войны крылами вокруг.
Где ж ты, иволга, леса отшельница?
Что ты смолкла, мой друг?

Окружённая взрывами,
Над рекой, где чернеет камыш,
Ты летишь над обрывами,
Над руинами смерти летишь.
Молчаливая странница,
Ты меня провожаешь на бой,
И смертельное облако тянется
Над твоей головой.

За великими реками
Встанет солнце, и в утренней мгле
С опаленными веками
Припаду я, убитый, к земле.
Крикнув бешеным вороном,
Весь дрожа, замолчит пулемет.
И тогда в моем сердце разорванном
Голос твой запоёт.

И над рощей берёзовой,
Над бёрезовой рощей моей,
Где лавиною розовой
Льются листья с высоких ветвей,
Где под каплей божественной
Холодеет кусочек цветка,—
Встанет утро победы торжественной
На века.