Ніякого сенсу, жодного шансу
Холодно й темно, гірко й нестерпно
Вода впала в кому й чомусь бреше небо
Навіть листя деревам давно вже не треба
Нема мабуть гірше за ці тихі вірші
За їх мляву розраду більше схожу на ваду
І серця вогонь. Що міняєш на зраду
за найменшу можливість пірнути в нірвану
Рукостискання як протистояння,
марення ґвалт та бажання убити
кого тут любити? масні брудні рила?
Чи ці непотрібні даровані крила?
Думає кожен: „Йому мабуть легше”
А потім зі спини стріляє у серце
Ти падаєш. Зимно. По тобі б’ють дзвони
Але то не віра, то прості забобони
Жодного шансу, ніякого сенсу
Повертаєшся пізно. Чай, телевізор
Холодно й темно, гірко й нестерпно
Жодного шансу, ніякого сенсу
Жодного шансу
© Copyright: Зовут Меня Никто, 2010
Свидетельство о публикации №110121503332
Свидетельство о публикации №110121503332
Рецензии