Мы с лицемерами живём в одной стране. укр

27.12.08
03:30
«А»:
Ми живем в країні лицемірів,
Там, де всі щось хочуть показать,
Де перестороги є без міри,
І не хочуть люди більше знать.

Де добропорядність – показуха,
Говорять про похудання за жратвом,
Де лапша обвішала всі вуха.
Знять її, для чого? Хай, потом.

Де обсудять, і обгадять, і обсеруть
Всіх, хто кращий, не похожий, не такий…
А самі при цьому пасквіль ксерять
Й думають, що є він золотий.

Що є дружба, честь, добро і цнота?
Жажда насолоди зараз все,
А про те, що є оце дрібнота
Знать не хочуть, бо в пушку лице.

Толки, пересуди, наговори…
Всі погані, всі, тільки не я…
Все чуже в нас викликає дикі спори.
Можна оббрехати й солов’я.

Я хочу бачити і вашу душу.
Бачить її може лиш Господь.
Він і я про це сказати мушу,
Сколихнути бурею, гладь вод.

Ви є люди, ті, що мають право.
Знать про мене правду, знати все.
Навіть і цієї правди мало,
Ту, що видно зовні, як лице.

В мить безумства, цього я не знаю.
А чи у прозріння ясну мить.
Маю все, чого я забажаю,
Коли поруч хтось, як зомбі спить.

Кожен в собі носить рай і пекло,
Кожен зараз зна про це, але мовчить.
Бо від правди навіть подих сперло,
Все, що трохи краще черні – злить.

Мріять треба про хороше, це – молитва,
І вона завжди приносить нам збуття,
Між добром і злом проходить битва:
До розпусти нам не треба вороття