Ос1нн1 Дзеркала

"Вулиця"

Тіні рвуться від дзеркал-
Світ стоїть на краю греблі.-
Ти із ним колись упав.
Разом ми,можливо,впали,-
Пляцком в мокре сіре небо.

Все,що було-забувати,
Відчувати серця біль.-
Все,все було-і начхати,
Відірватися від всіх,
І іти,іти,тікати.

Біглі кросівки по снігу-
Залишитися живим.
Розривати фотоплівки,
Кадри всіх очей невпинних
Засушилися на глині.

Клей застигне,склеє вени
Із тонких,засохлих гілок.
Все,що згибле-не для тебе,-
Як старі,замерзлі квіти,
Як гілки,що рвуть дерева.

Вовком вити на гробниці,
Вовком вити-це для мене.-
П'яні,різані обличчя
На бруківці вулиць темних.-
Передчасно.Для загиблих.

Світ сьогодні на запалі,
На розмоклому асфальті
Він в калюжах розглядав
Свої зблідлі,змерзлі пальці.-
Він останній,хто не знав.

Що у вихорі земному
Бачив зрілість,сонця смак.-
Той,що лиш одну дорогу
На мільйони роз'єднав...
Той,що душу розірвав.

Об каміння гостре й мокре.

"Наркотик"

Зсохлість.Туга.Червоніння.
Наркоманія думок.
Осінь зціпила коріння.
Сміх висить на вістрі голки.

Сам просякнутий дощами,
У калюжах слід шукає.-
Грайся з вітром,з листям грайся,
Доки листя опадає.

Пригортайся к перехожим,
До замерзлих сніжних курток.-
Кожний штрихне,вколить може,
А хтось плюне,як на зкурок.

А ти знову рискай,вовче,
У масовці,до безтями.-
З кров'ю вилити наркотик,
Що у тобі,що шукає.

В зливі.Там.Коловорот.
Думок,сірих і зацвівших.
Де шукати,де Воно,
Що може осінь засушити?

І звір загнаний-наркоман,
І той,хто бігає весь змоклий.
І той,хто горниться тепла,-
Бажає зникнення,і дози.

Щоб стать невидимим на мить,
Прозорим стати,стати мокрим.
Розплитись сірістю по лицях,
Щоб стати сам,як той наркотик.

Щоб злитись тугою по щоках,
Відчути всіх,за раз відчути.
Зробити чай,як той наркотик,
І стати ним,назавжди бути.

"Обряд"

Холодний вечір.Не до сліз.
А просто так,щоб було краще.
Щоб був на місяці розріз
З якого душі можна красти.

Щоб жити тут,на небоскосі,
Думками й грітися удома.
Зайняти тінню підвіконня
І пити вечір,без утоми.

Щоб слово виткане "банальність"
Розлити синькою по квітах,
І розгорнувши сонця клапоть,
Вивчати карти небосхилів.

І бути Феніксом,болить
Лише у снах,а тут жевріє.-
У Сонця серце не горить-
Воно у нього пломеніє.

Воно у нього вогняне:-
Банально-сильне,просто-смертне.
Сухе,як тріска і липке
Для мрій усіх,смоляно-терпких.

У клапті зрізане,вогнем,
Річками зсіяне по Світу.
І навіть там,де не живе,
Усе ж продовжує світити!

На Сході-дім,-тікає вічно,
І спить там тільки уві сні.
Воно розплавлено-гірчичне,
Воно як попіл на руці.

Важкий,болючий,ілюзорний,
Іскристий твій кривавий піт.
І Сонцем дочасу захований,
Затертий тілом у граніт.

Побач на міфах-очі зводить,-
Торкнися ніжно-відійди.
Відчуй як звіра,як наркотик,
Вогонь,що в тобі пломенить.

Він твій,в загравах,у світанні,
До сліз єдиний,без границь.
Він небезпечний,він безкрайній,
Він Фенікс-попіл від зіниць.