Зло, залiзо i свiтло

Знесилив Куйбіда від власної своєї люті. Стало йому краще здохнути, ніж продовжувати битися. Важко дихаючи, лежав він закривавлений на землі - не було ні волі, ні cіли встати.
Відгуляв козак, багато вина і крові пролив, прийшов час останньої розплати.
Що ж ти не рубаєш? - Прошипів Куйбіда, дивлячись на щербату шаблю свого ворога
 - Рубі собака.
Але не поспішав ворог, дивився задумливо і сказав тихо
- Зло неможливо вбити залізом.
Слова ці звузили очі козака в німе нерозуміння.
- Вважай, що я вже вбив тебе Куйбіда. І ти вже помер.
Ось мертвий лежиш у сирій землі і їдять тебе хробаки, а душа твоя пішла на суд. І Бог з милості нескінченної за молитвами матері над твоєю колискою і проклятої могилою твоєї, замість того, що б кинути у вогонь, воскресив тебе до життя.
Вставай Куйбіда, іди і проси тепер за нас обох.
Зрозумів козак, що ворог не хоче його вбити, а хоче показати свою перевагу. Але був Куйбіда смів і упертий, нікому не як, не дозволяв бути вище себе.
- Богом над мною бути хочеш? А якщо не ти мене, то я тебе заріжу. Не боїшся?
- Боюся. Але ще більше боюся я за чисте світло в душі моїй.
Ворог глибоко зітхнув — Господи, помилуй нас, грішних, — сказав ворог і, розмахнувшись шабелюкой, розрубав голову Куйбіде навпіл, як стиглий кавун.


Страница однофамильцев http://vk.com/club7326144