У перший
повоєнний рік
я народивсь,
я прагнув жити.
а в полі
не вродило жито,
та ж хутір наш
мене зберіг!
Я записав
на оберіг
моєї пам'яті
той спомин,
і часто,
в снах,
ішов додому -
на дитбудинківський
поріг.
А кажуть:
доля непроста,
нема батьків -
немає свята...
На тій могилці
пахне м'ята
так, що здригаються
вуста.
Горнуся серцем
до людей.
Боюсь байдужості -
не болю...
Перед очима
голе поле,
І мама
йде до мене,
йде...
Спомин
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110121003410
Свидетельство о публикации №110121003410
Рецензии