Туман заманливо цвіте
Неначе проростає з річки
Небачить лиш зозуля те
Кує надривно із вербички
Немов та мати, що дитя
Десь загубила межи днини
Зозулі л`ється каяття
Тривожним ехом із вершини.
Та як зростити без житла?
І в перших переливах ранку
„Ку-ку”- звучить кругом села
Шукає діток зі світанку.
Летить в надії до води
І лічить голосно засічки
На серці повному біди
В намоклих вербах коло річки.
01.10.2010
Зозуля
© Copyright: Любовь Кононенко-Грицюк, 2010
Свидетельство о публикации №110120904895
Свидетельство о публикации №110120904895
Рецензии
